GK News 2 - шаблон joomla Видео
Вхід
Оновлено 3:13 PM, жовт. 29, 2018
Стрічка:
Трагедія Трансністрії: українська історикиня дослідила унікальні докази геноциду ромів
Ірина Моторна - педагог, кандидатка історичних наук, дослідниця геноциду ромів у Трансністрії. Фото: Олена Орлова.
Ірина Моторна - педагог, кандидатка історичних наук, дослідниця геноциду ромів у Трансністрії.

Свідчення масового знищення ромів на Півдні України у роки Другої світової війни дослідила вчителька історії з Одещини. Вона вивчила оригінали унікальних архівних документів і вважає геноцид ромів на території Трансністрії задокументованим фактом.


Цю трагічну і майже невідому сторінку історії Ірина Моторна відкрила перед широким загалом незадовго до Міжнародного дня голокосту ромів. Фрагмент нижченаведеного матеріалу увійшов до статті, опублікованої у друкованій та електронній версіях видання «Український тиждень».

Зникла історична примара

Зниклою історичною примарою називають Трансністрію сучасні дослідники. Втім, у серпні 1941-го це були реальні землі, виділені зі складу України. Провінція площею близько 40 тис км² з населенням 2,2 млн осіб включала територію між Дністром і Бугом у найбільш південній частині України, охоплювала південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей, Одеську область у тодішніх її адміністративних кордонах, а також лівобережні райони Молдавської РСР і частину території Румунії у її сучасних кордонах. Трансністрія контролювалася Румунією, де правив диктатор Іон Антонеску, прихильник союзу з  III Райхом. Провінція проіснувала лише 2 роки і 7 місяців (до квітня 1944-го), але стала місцем сотень тисяч трагедій, які згодом людство назвало геноцидом. 

155555

Кордони Трансністрії 1942-43 років. Фото надане І. Моторною.

На відміну від визнання геноциду євреїв Трансністрії, про геноцид ромів історики заговорили зовсім недавно. Першими були румунські вчені, а от у нашій країні ця тема вивчалася мало. Ірина Моторна – чи не перша українська історикиня, яка віднайшла докази геноциду ромів на території Трансністрії.

Протягом 6 років вона вивчала документи губернаторства Трансністрія, частина яких нині зберігається у Державному архіві Одеської області, де на той час працювала по закінченні Одеського національного університету. Документи досліджувала мовою оригіналу – румунською, яку знає з дитинства. Саме румунською написаний основний масив опрацьованих нею джерел: з жовтня 1941 року адміністрація Трансністрії перебувала в Одесі, сюди ж папери були повернені органами НКВС у 1945-48 роках.

-      Це близько 14 тисяч документів. Основні з них - папери головної реєстратури губернаторства Трансністрія: листування між місцевою префектурою (районами) та тодішнім губернатором провінції Ґеорге Алексіяну. Важливі дані знайшлися і в записках дирекції праці. Але через те, що архів формувався з 1947-го по початок 50-х років і багато документів складені нерівномірно, іноді інформацію щодо ромів знаходила в інших розділах, інших фондах. Це справжня цінність для історика! – розповідає Ірина Моторна.

-      Ці знахідки стали можливі саме тому, що Ірина - фахова архівістка і знає тонкощі архівної евристики – пошуку історичних документів не лише за архівними путівниками, а безпосередньо в фондах, - пояснює кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Наталія Зіневич, яка була офіційним опонентом Ірини Моторної під час захисту дисертації.

Дослідниця також активно залучила в роботу результати новітніх румунських досліджень, зокрема відомого історика  Віорела Акіма. 

-      Я цією темою почала займатися в 2009-10 роках. І те, що ромів депортували з Румунії, стало для мене відкриттям. Ще більшим відкриттям було те, що в Україні відомостей було буквально кілька рядків: про сам факт депортації і приблизну кількість депортованих. Але що було всередині самої ромської громади, як люди пережили депортацію - нічого. Цінні дані віднайшлися тільки в джерелах румунською.

Опрацьовані дані стали основою дисертації «Політика румунської адміністрації щодо етнічних груп на території Трансністрії (1941 – 1944 рр.)»*, яку Ірина захистила у червні 2016-го в Одеському національному університеті.

Зараз кандидатка історичних наук працює вчителькою історії у селі Березань Біляївського району Одеської області і докладає максимум зусиль, щоб якомога більше людей дізналися про те, що протягом близько 1,5 року у Трансністрії, в румунській зоні окупації, вмирали тисячі людей. І це був дійсно геноцид.

Як роми потрапили до Трансністрії

Архівні документи дали змогу дослідниці простежити політику саме румунського уряду по відношенню до євреїв, ромів, українців (вони були більшістю населення), росіян, молдаван, болгар, поляків та німців, які жили у Трансністрії. Румунський уряд планував у 1940-44 роках реалізувати політику принципу моноетнічності в Румунії. Щодо євреїв та ромів домінувала риторика виселення, звільнення території від «небажаних елементів». На момент окупації населення краю було поліетнічним, тож свою політику уряд реалізовував у різний спосіб, зокрема й репресивний.

«Очищуючи» державу від кримінальних елементів і представників «неправильних» нацменшин, за наказом диктатора Антонеску з території Румунії протягом 1941-42 років депортували близько 25 тисяч ромів - приблизно 10 % усіх ромів країни. Більше половини з них (12 923) були дітьми.

-      При цьому значна частина ромів Румунії (до 90%) не зазнали дискримінації і не були депортовані, вони не втратили свої громадянські права в суспільстві, - уточнює Наталія Зіневич. - Як і інше населення, вони були мобілізовані та воювали на фронтах. До списків першої хвилі депортації до Трансністрії, ухваленої 1942 року, офіційно увійшли дві категорії ромів з найнижчим соціальним статусом, але фактично три: кочові, осілі-злочинці та осілі-безробітні.

Румунський дослідник  Віорел Акім  пише про 11 тис 441 евакуйованих у Трансністрію кочових ромів, переважно з південних повітів Румунії. Разом з родинами сюди потрапила й частина демобілізованих ромів.

Другий етап депортації пройшов з 12 по 30 вересня 1942-го, коли було депортовано 13 тис 176 осілих ромів. Подальше виселення зупинили. 13 жовтня 1942 року Рада міністрів прийняла рішення відмовитися від нових депортацій ромів. Потім відбувалися поодинокі депортації тих, хто уникнув виселення влітку. Здебільшого ромів вивозили з Молдови.

Це були не лише кочові, але й доволі соціалізовані роми, які шукали кращої долі. Таку надію давали їм і нові території, і те, що до Трансністрії переїжджало багато румунів. Але…

Як удалося з’ясувати Ірині Моторній, із самого початку умови проживання ромів в окупованій зоні були жахливими. Їм не давали роботи, позбавивши таким чином можливості виживати. Щопрада, частину депортованих задіяли на фермах та громадських господарствах, створених замість радянських колгоспів. Проте місцевій владі робочі руки ромів були непотрібні - як правило, це була сезонна праця.

Сувору зиму 42-го більшість ромів пережили у землянках, багато померло ще в дорозі - від холоду і голоду. Деякі роми, які їхали цілими сім'ями - кіньми та возами - змушені були продати все, щоб хоч якось прогодувати і врятувати родину.

Адміністративна організація депортованих ромів, як кочових, так і осілих, була схожа з єврейською, яких привезли сюди роком раніше. Їх утримували в колоніях (комунах) під наглядом жандармів - аби не втекли і не порушували громадського спокою.

Холод, голод, убивства…

У фондах Держархіву Одеської області зберігаються свідчення про злиденні умови життя ромів у різних повітах Трансністрії. Роботи не вистачало ні їм, ані місцевому населенню, хоча серед депортованих ромів були, приміром, хороші ковалі. Євреям та ромам їжу не видавали місяцями – вони тяжко працювали і «падали з ніг від голоду» - почалися голодні смерті.. Люди вмирали від тифу. Траплялися випадки канібалізму.

35555

У Трансністрії роми жили в будинках, звільнених префектурою від місцевого населення, або в землянках. Фото з Одеського архівосховища, надане І. Моторною.

Архівні документи свідчать про те, що вже самі жандарми почали звертатися до керівництва в Одесі з проханням забезпечити ромів їжею та одягом.

«…За один трудодень роботи вони отримували 300 г борошна, 25 г олії та 100 г картоплі. Траплялося, що грабували місцеве населення… В Очаківському повіті у січні 1943 р. від голоду кожного дня помирало до 20 ромів…» - зазначає у своїх дослідженнях Ірина Моторна.

У перекладених нею  румунських джерелах  знаходимо спогади рома Михая Істратова: «Нас засунули в бараки. Ті, що залишилися на вулиці, померли. Померли від холоду, голоду… Навесні їх знайшли мертвими… Їх викинули в поле, як гнилі овочі…»

Аналіз архівних документів дозволяє зробити висновок про те, що саме румунська влада навмисно створила для ромів такі нестерпні умови, від яких люди почали тікати.

-      Найчастіше ромів розстрілювали при спробі втечі, - розповідає історикиня. -  Спершу їх і не намагалися затримувати: румунська адміністрація сподівалася на німців, які контролювали кордон по лінії Південного Бугу. Але ті відправляли ромів назад – мовляв, розбирайтеся самі. Тому згодом саме румунська влада розстрілювала ромів під час втечі. Це була частина кримінального права. Такі розстріли не можна назвати цілеспрямованим знищенням ромів, яким, наприклад, був масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру восени 1941-го...

Досі невідомо, скільки саме ромів загинуло в Трансністрії. За статистикою, від 11 до 13 тисяч представників цього етносу за роки депортації померли від холоду, голоду або розстрілів під час втечі з територій, де їх охороняли. Причини – не лише позиція румунської влади, а й соціальна неадаптованість ромів, незнання мови, спосіб життя, який не сприймали місцеві жителі.

Стріляли не тільки жандарми

Архівні фото свідчать: роми, аби вижити, вирубували лісопосадки, щоб сколотити собі хоч якесь житло, жебракували, крали. Це породжувало хвилю негативу з боку інших мешканців Трансністрії, підкріплену давнім стереотипом: ром - це злодій. Тому їм мало хто допомагав. Роми, які пережили депортацію, розповідають, що місцеві жителі в них стріляли.

Трагічними є спогади свідків тих подій.  

Георг Манале (1938 року народження) згадує: «…Мати пішла по селам російським. Населення, коли побачило чужу людину, почало стріляти і відстріляли у мати один палець на руці. У матері, яка в руках тримала пляшку з молоком та кусок мамалиги, почала йти кров, яка заповнила пляшку з молоком. Вона так і дійшла до нас з тією мамалигою, повної крові...»

А ось свідчення Марчела Думітраша про ставлення до ромів з боку місцевого населення: «Нічого ми не робили, тому що не мали, що робити. Сиділи в домі, якщо виходили на вулицю, росіяни нас вбивали».

45555555

Депоровані роми Трансністрії. Фото, прикріплене до  копії доповіді претора району Варварівка Очаківського повіту (нині Одеська область). Світлина з Одеського архівосховища, надана І. Моторною.

Щодо кримінальної складової депортації, Ірина Моторна зазначає, що прагнення диктатора Антонеску створити «чисту» Румунію зводилися до одного методу: депортація замість соціалізації - най кримінальні елементи та неугодні етнічні групи виживають як можуть, а ні – то вмирають. Під цю «диктаторську гребінку» тоді потрапили і роми, які  хотіли працювати, створювати села... До речі, багато ромів у 43-му році писали листи на адресу румунської влади з проханням повернути їх назад. Ці листи також збереглися в архівах.

-      Антонеску хотів очистити Румунію, і неважливо, у який спосіб. Це був геноцид, - впевнена дослідниця. - Доведений геноцид, про який румунський уряд мовчав до 1989 року. Всю провину за знищення покладали на німців, не визнавали геноцид ромів і Голокост євреїв. Більш того: багато румунських істориків досі не визнають ці два явища. Для румунів це дуже болюча тема. Тим не менш, вони роблять кроки до її визнання…

Історикиня припускає, що понад половина з 25 тисяч депортованих з Румунії ромів померли у Трансністрії. У своїй роботі вона також дослідила, як частина ромів поверталася  до Румунії легальними та нелегальними способами. Не зважаючи  на те, що у вересні 42-го вийшов декрет, який забороняв повернення до Румунії ромів з окупованої зони і передбачав смертний вирок або засудження до тяжких робіт від 5 до 25 років, люди тікали. Найчастіше поліція повертала їх до Трансністрії.

Роми, які пережили депортацію, почали повертатися до Румунії навесні 1944-го разом із виведенням румунської армії з окупованих територій.

Живих свідків – не більше сотні

Сьогодні на території Румунії залишилося менше 100 ромів, які пережили депортацію тих часів, розповідає Ірина Моторна. З 2012 року для них працює спеціальна програма, яка передбачає виплату компенсацій від уряду Німеччини.

5 55555555555

Ромське подружжя з Румунії, яке пережило депортацію. Кадр із документального фільму «Долина плачу», створеного в рамках проекту Фонду розвитку громадянського суспільства (FDSC).

Однак існує велика проблема: у багатьох документах одеських і румунських архівів немає свідчень про те, що ці люди були депортовані. Частину паперів було знищено в 50-х роках, є й інші нюанси. Так, у своїй роботі авторка використала новітні результати міжнародного дослідницького проекту під керівництвом румунського історика Петре Матея. Вони  свідчать, що збережена статистика є заниженою через те, що часто не враховувалися маленькі діти та неодружені жінки, в офіційних документах декого вписували під псевдонімами.

-      Багатьох ромів жандарми не фіксували. Зокрема, через особливості ромського звичаєвого права: якщо шлюб був офіційно не зареєстрований, то дружину і дітей до списків не вносили - тільки батька. Ті, хто дожив до наших днів, це саме діти депортованих, але в реєстрах їх немає, - пояснює дослідниця. - Ще одна особливість: списки складалися нашвидкуруч, багатьох пропускали, дехто взагалі значився під прізвиськами, наприклад, Квіточка. Тому зараз довести, що жінка, якій зараз років 90, саме та Квіточка, в принципі неможливо. Крім того, багато ромів, які повернулися до Румунії, не соціалізувалися: живуть у своїх напівзруйнованих будинках, ізольованою громадою,  документів не зберегли.

655555555

Румунські роми, які пережили депортацію, у ті часи були дітьми.  Кадр із документального фільму «Долина плачу». 

Депортовані роми живуть і в Україні

Щодо України, то частина ромів, депортованих з Румунії, залишилася на території сучасної Одеської області. І зараз перед істориками постало завдання: поки ще живі свідки тих часів, треба збирати усні історії, складати спеціальні анкети, знаходити носіїв мови, спілкуватися з тими, хто пережив ті страшні роки, адже цих людей стає ­дедалі менше.

-      Це доволі важка сторінка історії ромів. Адже, окрім смертей від холоду, голоду, розстрілів, були й випадки канібалізму, вбивств всередині самої громади. Це водночас і важко визнати, і важливо пам'ятати, - впевнена Ірина Моторна.

Як зазначав дослідник історичної пам'яті Вульф Канстайнер, всі спогади, включаючи спогади свідків, очевидців, набувають колективної значимості тільки, якщо вони структуровані, представлені і використані в соціальному середовищі**.

-      Ми хочемо запустити проект з дослідження історії ромів, які мешкають у селах Одеської області, – ділиться Ірина Моторна. - Цікаво дізнатися про їх походження, як вони опинилися тут, соціалізувалися, чому прийняли саме це віросповідання, чому стали говорити російською, при цьому зберігаючи свою культуру. Це дуже важливо.

Не менш важливо й надалі популяризувати в Україні відомості про саму ромську громаду, її історію: через ЗМІ, соцмережі, соціальні проекти, шкільні уроки, переконана історикиня і педагог. Адже сьогодні відомостей про ромський геноцид мало, буквально крихти. Та й знають про нього небагато - навіть доволі освічені люди. Поширювти ці знання серед ромських дітей, молоді, громади взагалі – означає допомогти ромам зберегти історичну пам'ять, а іншим українцям - зруйнувати стійкі стереотипи стосовно цієї нацменшини.

«Це потрібно живим»

Говорячи про значущість дослідження Ірини Моторної, варто зазначити, що окрім неї тему геноциду ромів Трансністрії, хоч і з меншими історичним підґрунтям, уже залучала до суспільного обговорення у регіоні ромська і неромська громадськість.

-      Так, 2010 року у Трансністрії діяв  міжнародний проект  «Шляхи зникнення. Пам'ять євреїв і ромів Трансністрії». У Росії 2013 року відбувся Міжнародний форум «Нацистський геноцид ромів та євреїв у Східній Європі». На Одещині кілька років тому видали фундаментальну працю «Буджак: історико-етнографічні нариси народів південно-західних районів Одещини». Наразі втілюється масштабний проект «Многоликая Одесса», де серед інших буде представлена історія і культура ромської громади міста. Дослідження здійснюють етнологи Олександр Прігарін та Галина Стоянова у співпраці з Ромським правозахисним центром та ромською студентською молоддю Одеси, - наводить приклади Наталія Зіневич.

Важливим для суспільства зрушенням вона називає те, що в ході денацифікації - очищення повоєнного німецького суспільства від нацистської ідеології - уперше в історії щодо політики геноциду та агресивної війни була винесена не тільки морально-етична оцінка, але і сформульована чітка юридична позиція. Вона стала основою міжнародного права та історичної відповідальності за геноцид. Тема історичної відповідальності за здійснення націонал-соціалістського расового геноциду щодо євреїв і ромів країнами фашистського альянсу і колаборантами на окупованих територіях досі лишається на порядку денному. Наталія Зіневич упевнена: німецький досвід денацифікації є зразком переходу від диктатури до демократії під гаслом: «Це потрібно не мертвим, це потрібно живим».

Водночас вона звертає увагу на те, що невирішеними  для України залишаються проблеми меморіалізації: поки на українських теренах колишнього губернаторства Трансністрія встановлено лише 2 пам'ятних знаки: в Одесі та в селі Красненьке Кривоозерського району Миколаївської області.

*Дисертацію, автореферат і відгуки опонентів Ірини Моторної можна переглянути у відкритому доступі за лінком: http://onu.edu.ua/uk/news/283

** Kansteiner Wulf. In Pursuit of German Memory: History, Television, and Politics after Auschwitz. Athens, Ohio, 2006. Р. 21.

Довідка
Підготовка матеріалу стала можливою завдяки  Міжнародному фонду «Відродження». Окрема подяка автора – історикині Наталії Зіневич за надані наукові консультації.

 

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.