GK News 2 - шаблон joomlaВидео
md
Вхід
  • Українська(UA)
  • English (UK)
  • Русский(RU)
Оновлено 6:36 AM, лист. 17, 2017
Стрічка:
Амір Волошин: «Хочу показати світлу сторону ромів»
Амір ВолошинФото: Олена Орлова/ІРЦ "Правовий Простір".
Амір Волошин

Він жартома називає себе інженером-письменником: у свої 16 років є автором уже трьох фантастичних творів, навчається у коледжі на інженера, а віднедавна ще й втілює власний інтернет-проект. Правовий Простір поспілкувався з Аміром Волошиним і дізнався, від кого він, ромський хлопець-сирота із Сум , успадкував письменницький талант, яке пророцтво отримав у дитинстві на операційному столі і що таке світла сторона ромів.  

Про нього

Амір Волошин, 16 років. Живе у місті Суми.  Навчається у Сумському машинобудівному коледжі на  техніка-технолога з обробки матеріалів на верстатах та автоматичних лініях. Автор трьох книг у жанрі фантастики: «Фантастічнi оповідання. НЛО і Чорнобильська АЕС» (2013 р.), «Часомобiль» (2016 р.), третя готується до видання. У 6 років Амір залишився сиротою – батьки загинули  в автокатастрофі. Аміра та його сестру Сніжану виховали бабуся і дідусь: Олена Дмитрівна та Микола Іванович Щербакови. Від дідуся Амір успадкував і письменницький талант: Микола Щербаков – автор багатьох творів у прозі, зокрема повісті «Помста цигана».

«Семикласник написав книгу! Та ще й хто? Циган?!»

Ми зустрілися з Аміром на Форумі ромської молоді, де він разом з іншими активістами навчався, ділився успіхами, шукав натхнення і нових ідей. Юний письменник також влаштував автограф-сесію, на якій дарував бажаючим свою першу книгу «Фантастічнi оповідання. НЛО і Чорнобильська АЕС».

amir

Амір під час презентації на Форумі ромської молоді. Фото: Олена Орлова/ІРЦ "Правовий Простір".

-      Сьогодні ти дарував учасникам Форуму свою першу книгу. Що ти зазвичай розповідаєш на презентаціях про себе, про свої твори?

-      Так, моя перша книга «НЛО і Чорнобильська АЕС» вийшла у 2014 році. У ній, перш за все, я хочу донести думку про власну, нехай і фантастичну версію, того, що сталося (у Чорнобилі – авт.). Другу свою книгу – «Часомобіль» – я написав у 2016-му. Третю завершив буквально на днях. А ще прямо під час Форуму я почав писати ще один твір – «Unterwelt»: про людей, які стали жертвами експеременту, назва перекладається як «підземний світ».

-      У скільки років ти свою першу книгу написав?

-     У 13 років. Я був учнем 7 класу, і прямо на уроці геометрії розпочав, якщо можна так сказати, свою письменницьку діяльність (посміхається). Мені й досі соромно перед учителем, що я тоді нічого не робив на уроці.

-      Що, так нудно було?

-      Навпаки, геометрія мене надихнула. Мій товариш добре малює, в тому числі і на уроках малював. І одного разу я, роздивляючись на уроці його картинки, зрозумів, що у мене є ідея сюжету!

-      Наскільки я знаю, у твоїй письменницькій діяльності, як і в усьому іншому, тобі допомагає дідусь. І він також письменник.

-      Так, він у 80-ті роки написав 5 творів. Але через цензуру (він у Москві видавався у ті часи) до нас дійшла тільки одна книжка. Дідусь писав про ромів, про події 40-х років, кочування, табори. Це – художня література, історії, від яких кров холоне в жилах: вони життєві, і такі, що за душу беруть, за кожен крок цих героїв переживаєш, коли читаєш. Але це я про первинні варіанти. Після цензури залишилося сторінок 70 з усього, що дідусь писав – і це зовсім інше.

-      Розкажи про свій новий проект. Для чого, для кого він і про що?

-      Мій проект – це мій персональний сайт. Його я втілюю за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Сайт буде мистецькою платформою – я так планую. Дуже довго ми працювали над його створенням, зараз справа дійшла до наповнення. На ньому поки що небагато інформації: моя автобіографія, короткі дані про мене, про моє життя, як воно закрутилося за ці 16 років… А сайт я створив, щоб розповісти про таких, як я.

-      Про письменників?

-      Про ромів. Хочу зруйнувати стереотипи про ромів, довести, що немає поганої нації – є погані люди. Знаєте, коли я у 12 років написав свою першу книгу про Чорнобиль, школа загула: «Семикласник написав книгу! Та ще й хто? Циган?!»

Але перший успіх надав мені впевненості у собі, і тоді я вирішив довести своїм ровесникам, що не варто опускати руки, потрібно старатися, не звертати уваги на насмішки, в тому числі про мою національність.
Вже зараз, коли я написав 3 книжки і про мене дізналися у моєму доволі невеликому місті, мене навіть ставлять за приклад дітям, які, приміром, не хочуть вчитися. І я знаю, що таких, як я, багато. І не лише в Сумах.
Сподіваюсь, завдяки Фонду «Відродження» я втілю цю ідею на сайті – розповісти про світлу сторону ромів.

-      Про світлу сторону ромів – класно звучить. А що це означає для тебе?

-      Стереотипи про ромів – це уявлення про те, що всі вони байдикують, крадуть і т.п. Дійсно, ці стереотипи не лише існують, але й підтверджуються, на жаль, реальними життєвими ситуаціями… Ось це – темна сторона. Світла, позитивна – це бажання ромів жити, розвиватися, навчатися чомусь новому. Це теж є. Роми йдуть до школи, закінчують її, поступають до коледжів, університетів, допомагають іншим людям – я знаю багато таких. Талановитих – таких, які мають і розвивають свій талант. Ось ці риси ромського народу я хочу висвітлити. Довести всім, що не все так погано, не все втрачено, як багато хто думає.
Не всі роми однакові.  Є й інший, сучасний, позитивний образ ромів, про який люди мають знати: відкриті, добрі, працелюбні. Все залежить від того, хто який для себе шлях обирає.  Це вже – про свободу вибору. Яку сторону людина обере.

-      Про все це ти писатимеш на сайті?  У якому форматі?

-      Перш за все, я хотів би публікувати на ньому історії успіхів ромів, які досягли чогось. Своїм талантом. Або, приміром, доросла людина взялася за розум і добилася успіху. Ці історії я хочу писати сам – поговорити з людиною, дізнатися про неї. Також хочу співпрацювати з іншими бажаючими, залучати їх у якості авторів.

Від першої особи

У 6 років я втратив батьків. Це була ніч на Івана Купала. Ми родиною їхали додому від друзів. Батько не впорався з керуванням. Із усієї сім’ї вижив я і моя сестра Сніжана, за рік на мене молодша. Cніжана залишилася людиною з інвалідністю, у неї не працює рука. Але вона не здається. Грає на піаніно однією рукою, в усьому допомагає бабусі. Їй важко, але вона за 10 років освоїлась і йде вперед. Думаю, моя перша історія буде про неї. І назва, наприклад, «Історія незламної людини».

«Або залишиться рослиною, або стане великою людиною». Так сказав хірург, який оперував мене після тієї аварії у 6 років. Сказав, що моя травма – дуже небезпечна, і з нею виживає один із сотні. Це була тяжка черепно-мозкова травма. Лікар сказав: «Він або залишиться рослиною, або стане великою людиною, якщо виживе. Тож, дитино, не підведи!». Коли я написав свою першу книжку, ми приїхали до нього. Він подивився на мене, каже: «Знайомий хлопець». Я йому: «Пам’ятаєте, 10 років тому ви казали про два мої можливі варіанти?» Він говорить: «Пам’ятаю. Не підвів!».

Нас виховали дідусь і бабуся. Цю аварію вони пережили дуже тяжко – втратили доньку старшу (мою маму), зятя… Але вони, знаючи, що ми з сестрою залишилися одні, що нас не можна покинути, взяли себе в руки і виростили нас.

11227553 1423901237938636 607166277448760932 n

Амір з дідусем, бабусею та сестрою. Фото: приватний архів Аміра Волошина. 

Першу книгу я написав у 13 років. Потім  зрозумів, що це мій крик душі, через книги я можу висловити все, що у мене всередині. Після першої книги я отримав і схвалення, і критику, і зрозумів, що потрібно продовжувати, йти вперед. Примірників першої книги було небагато –  до 100 штук. Фінанси моєї сім'ї більше не дозволяли. Дідусеві й бабусі і так нелегко нас ростити…

Саме дідусь допоміг зробити перший крок. Сказав: «Треба друкуватися, раз вже цілу книгу написав». Шукав видавця. Грошей майже не було. У Сумах обійшли всі видання. І в Харкові біли, все місто об’їздили. Майже руки склали, але таки в Сумах маленьке видавництво допомогло. Надрукували... Тоді впевненості й додалося. Дідусь робить для мене все – він хоче зробити з мене людину. Скільки ми разом натрапляли на різні підводні камені з нашими книжками! Але ми не здавалися, шукали разом вихід і, дякувати Богу, у нас все вийшло.

amir d 

Амір з дідусем Миколою Івановичем. Фото: Олена Орлова/ІРЦ "Правовий Простір".

Автомобілі – це моє друге «я». Я без них не можу. Коли мій батько був іще живий, він прищепив мені цю любов до автомобілів. З часу покупки того авто (на якому вони потім і розбилися) я постійно був біля батька, крутився біля нього, хоча мені було всього 5-6 років. Але я цей час запам’ятав найбільше. Тому автомобілі – моя невід’ємна частина, окремий куточок життя. З дитинства думав: буду інженером, тепер навчаюся на цю спеціальність.  Інженер-письменник – так мене навіть жартома мої друзі називають.
Дві мої книги – про машини. «Часомобіль» – наукова фантастика про машину часу. Про те, що українські вчені здатні зробити машину часу з «Жигуля». Прототип головного героя – он, вдома в гаражі стоїть (посміхається). Про третю не скажу – поки-що секрет.

Життєва історія від Аміра 

З нами Амір Волошин поділився історією дружби з іще одним автолюбителем – Олегом Маслієвим, архітектором з Білорусі. «Олег Маслієв – велика для мене людина, у нього є справжня «Волга» – ось що нас об’єднує!» – так представляє Амір свого 35-річного товариша. І з захопленням ділиться історією знайомства, яка водночас є й історією народження ідеї сюжету нової книги. Ця розповідь – жива та емоційна – варта стати одним із матеріалів нового сайту Аміра.

«Це була любов з першого погляду. Вона стояла, високо піднявши до неба свого гордого оленя…»

Це було у травні 2016 року. Ми з дідусем ішли додому з церкви і випадково я, повернувши голову, побачив машину, що вбила мене наповал своєю красою! Я стояв кілька хвилин і просто насолоджувався тим, що бачив: переді мною стояла вона – 50-річна «Волга», машина-легенда... Мій дід собі пройшов спокійно повз неї, але, побачивши, що мене немає поруч, почав кликати. А я стояв на місці, як укопаний, просто насолоджуючись. Простіше  кажучи, це була любов з першого погляду. Вона стояла, високо піднявши до неба свого гордого оленя, її колір був просто дивовижним…

Минув певний час, і я зрозумів, що хворію нею, вона миготить перед моїми очима – і все. з того моменту почав шукати все, що можна, про цю сумську красуню 60-х років. І знайшов! Я знайшов інтернеті, зв'язався з господарем і написав пост, де розповів про це авто.

volga

Натхненниця-"Волга". Фото надане Аміром Волошиним. 

Після цієї події моє життя змінилося: я поступив у коледж; мій друг, машину якого я побачив і в яку закохався, став моїм хорошим другом. Не минуло й трьох місяців, як мій сумський товариш вирішив мене познайомити зі своїм другом з Білорусі. Сказав, що у того теж «Волга». Друг приїхав, ми з ним стояли біля «Волги» мого сумського товариша, розповідали один одному море цікавої інформації, ділилися знаннями  про цю марку – тобто, ділилися любов'ю до «Волги».

Саме це авто надихнуло мене на великий крок: серйозно зайнятися автомоделюванням –зараз я працюю над моделлю «Волги». З Олегом ми дуже здружилися. Він, до речі, теж недавно закінчив писати книгу. І, приїжджаючи до Сум, навіть везе мені подарунки з Білорусі.

Ось так одна машина за один рік подарувала мені двох друзів, книгу і модель! Коли цю історію ми розповідаємо своїм друзям, вони сміються і говорять: «Рибалка рибалку здалеку бачить!»

Довідка
Матеріал створено за сприяння Ромської програмної ініціативиМіжнародного фонду "Відродження". 

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.

ufpdcclapkhpgugsplDOCUSPACEРесурсний центр ГУРТМережа правового розвитку