GK News 2 - шаблон joomlaВидео
md
Вход
  • Українська(UA)
  • English (UK)
  • Русский(RU)
Обновлено 2:00 PM, Июнь 27, 2017
В Одесі пройде виставка про долю ромів, депортованих до Трансністрії
В Одесі пройде виставка про долю ромів, депортованих до Трансністрії

Виставка «Геноцид проти ромів: пам’ятай, щоб протистояти» відкриється 18 листопада і діятиме до 16 грудня 2016 року в Одеському історико-краєзнавчому музеї. Експозиція розповідатиме про долю ромів, депортованих у 1942-44 роках до Трансністрії – румунської окупаційної зони.

Географія  дослідження – 4 країни

Експозиція є результатом проекту за участі молодих ромів із 4-х країн: України, Німеччини, Молдови і Румунії.

Починаючи з лютого 2015 року, відколи стартував проект, вони опитувати свідків подій у Трансністрії*, які низка вчених вважає геноцидом проти ромського народу, визначали місця пам'яті.  Також молоді люди зустрічалися зі  стейкхолдерами науки, політики, громадськості та медіа, співробітничали з громадськими організаціями, що підтримують ромські меншини. В Україні співавтором проекту, зокрема став Благодійний фонд «Планета добрих людей» (Одеса).

У 2015 році учасники проекту організували двотижневу екскурсію до цих чотирьох країн, знайшли людей, які можуть поділитися своїми спогадами, зустрілися з ними і зафіксували розповіді.

Розповіді очевидців – страшні свідчення

Ось лише декілька цитат із зафіксованих учасниками проекту розповідей очевидців*:

«Спочатку ми жили в корівниках. Без ліжок, без світла, без тепла. Ми збирали перекотиполе, щоб спалити його і трохи зігрітися. Ми були майже голі, в моторошний холод, не було ніякої можливості зігрітися, і від їжі, яка у нас була, ми хворіли і помирали. Уже в перші тижні після нашої депортації моя мати, моя сестра, мій молодший брат, мій дідусь, моя бабуся і мій дядько померли. Вони померли протягом одного місяця… Взимку нас забрали і привезли на Буг. Там вони вигнали половину українців з їхніх будинків і заштовхали туди нас. Але навіть там ми дуже погано жили. У нас не було ніякої допомоги. Ми їли те, що ми могли знайти. Картопля, який залишили після збирання врожаю на полі. Вона була трохи заморожена, але якщо комусь погано, то і вона добра. Ми її варили і їли. Іноді українські рибалки залишали яку-ніяку рибу на березі, ми її потім підбирали… У лютому 1943 року спалахнула епідемія висипного тифу. Кожну вечір захворювали від 10 до 20 осіб і вмирали…. Німці теж були дуже небезпечні. Коли ми підійшли до них близько, вони відразу починали стріляти з автоматів. Скількох вони застрелили! Багато ромів були застрелені. Також багато євреїв. Євреїв поставили до виритих росіянами окопів, і їх розстріляли з кулемета.Доброти більше не існувало. Ніхто не поводився гуманно». (Згадує Костянтин Бреїла, народився у 1931 році).

«Жандарми завжди були попереду і ззаду. Поки ми не прибули в Росію на Буг. Там у нас забрали вози, коней, в'ючних тварин і віддали їх в колгоспи. У мого батька було четверо коней, в'ючні тварини і хороший візок. Ми повинні були йти на роботу, збирати пшеницю і прибирати сіно. Коли моя мати відмовилася йти на роботу, прийшов бригадир, росіянин, і побив її палицею по голові…Ми все ще близько трьох місяців залишалися в Бессарабії. Там нас наздогнала жовта лихоманка і багато людей померли. Якщо людина не могла ходити, німці приставляли пістолет до його голови і стріляли в неї». (Згадує Гіоцел Станеско, рік народження невідомий).

«Жахливу картину можна було спостерігати біля ставка.Німці заганяли їх в воду, живими. Маленьких дітей, вагітних жінок, всіх вони гнали в ставок, як євреїв, так і циган. А в ставку вони замерзали, бо це була зима, в грудні було це, був сильний мороз. Вони заганяли одну колону за іншою. З одного боку - євреїв, з іншого - циган. Ставок був дуже глибоким, вони тонули або замерзли.А потім на третій, четвертий день вранці вони змусили людей виловлювати гаками трупи і витягувати їх з води. Ніхто не звертав увагу на мертвих. В них не було необхідності, ніхто не потребував їх. Вони брали їх, витягали і кинули їх в яму.Румунські цигани теж були тут. У них були такі величезні коси, з папером всередині. Їх вони теж убили. Німці передали їх румунам, і румуни вбили їх.У нашій родині було 14 душ. Тільки одна сестра і я залишилися в живих, всі інші були вбиті». (Згадує бабуся Катя, народилася у 1929 році).

«Мій батько працював в лісі, він повинен був рубати дерева і розрізати колоди. І ми працювали з овочами. Я допомагала мамі з помідорами, перцем і капустою. Ми не мали права собі щось залишати, так як нас охороняли. Іноді нам перепадало після роботи трохи овочів. Хто не міг працювати, продавав одяг. щоб іноді можна було щось з'їсти.У нас не було достатньо їжі. Ми голодували. Іноді ми виривали бур'ян, який там ріс, і варили з нього суп. Спочатку у нас було троє коней. Якщо кінь вмирав, ми з'їдали його. Багато померли від голоду». (Згадує Протокала Станеско, народилася, ймовірно, у 1936 році)

Ці документи будуть також представлені на виставці.

15044678888888

Експонати – як речові докази геноциду

Водночас про свою роботу, про проект і свої знахідки молоді люди розповідали на публічних заходах, обговорювали історичні факти і проблеми,  пов'язані з пам'яттю про геноцид ромів.

Метою проекту було нагадати про долю рома в тих регіонах, які під час Другої світової війни перебували під владою Румунії. А спогади про геноцид покликані налаштувати суспільство проти расистської та антиромської дискримінації.

Виставка стане «речовим доказом» проекту: нагадає усьому суспільству і ромам різних країн зокрема, про цю частину їхньої спільної історії і висвітлить антиримські механізми, які призвели  до геноциду цієї нацменшини. І що важливо -  поставить питання, якою мірою ці механізми продовжують функціонувати й досі, а також наведе приклади боротьби з ними.

Окрім виставки, результатами проекту стали брошура та відео, які будуть представленні під час відкриття експозиції. Виставка демонструватиметься російською та румунською мовами в Бухаресті, Кишиневі і Одесі і, з німецьким перекладом - у Берліні. Кожен вернісаж супроводжуватиметься публічними заходами.

Додатково експозиція буде викладена в Інтернет, обіцяють автори. Вони щиро сподіваються, що таке спільне наближення  до історичних процесів і обмін досвідом стосовно сьогоднішньої дискримінації ромів розширить можливості молодих рома до самоорганізації, додасть їм сили для того, щоб активніше включатися у більшість соціальних і політичних процесів суспільства.

Час заходу: з 18 листопада до 16 грудня 2016 року, відвідування виставки – з 10:00 до 17:30.

Адреса: Одеса, вул. Ланжеронівска, 24-а,  Одеський історико-краєзнавчий музей.

*До статті додаються текстові розшифровки аудіозаписів (українською та російською) розповідей очевидців геноциду ромів у Трансністрії.

**Докладніше про дослідження щодо подій у Трансністрії читайте тут.

Окрема подяка за надану інформацію – БФ «Планета добрих людей».

Довідка
Проект втілено за підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ). Співорганізатори - організація Bildungswerk für Friedensarbeit e. V. (Німеччина).  

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

ufpdcclapkhpgugsplDOCUSPACEРесурсний центр ГУРТ