Logo
Версия для печати
«Як закопували, то земля ворушилася»: свідчення про геноцид ромів на Херсонщині (відео)
Клавдія Капля, свідок розстрілів ромського табора у селі Новознамянка Херсонської області.Кадр із фільму "Роми в історичному просторі".
Клавдія Капля, свідок розстрілів ромського табора у селі Новознамянка Херсонської області.

«…Біла рубашка на ній, коси розпущені, розпатлана… А дитинча, мабуть, недавно родилося, все тулила до себе і кричала. А що – не чуть було… Ця циганочка, вона довго мені перед очима була…  Як закопували, то земля ворушилася. Вони їх добивали вже в ямі. Я кажу: «Скільки ж їх чоловік було?» Каже: «Хто ж їх рахував?...»

Це лише фрагмент спогадів* старенької жительки Херсонщини, яка у 1942 році була свідком масових розстрілів ромів нацистами. Розповіді Клавдії Іванівни Каплі, уродженки села Новознамянка Білозерського району, ви не знайдете в жодному архіві. Лише – у відео, створеному активістами Херсонської ромської громадської організації «Кетане».

«Рома в історичному просторі» – третє з серії  коротких відео від молодої творчої команди ГО «Кетане»: перше – «Голокост ромів», друге – «Історія і сучасність». Всі вони створені в різні роки на вшанування Міжнародного дня голокосту ромів  за часів Другої світової війни.

Третя документальна корометражка – найбільш масштабна робота. Вона є частиною проекту «Рома в історичному просторі», підтриманого Ромською програмною ініціативою Міжнародного фонду «Відродження».

Про те, як створювалося відео, Правовому Простору розповів керівник проекту, студент  Ромського освітнього фонду, активіст ГО «Кетане» Артур Іваненко (на фото).

675552

-      Ідея створення такого відеоролика у нашої команди народилася давно. Адже головний меседж нашого проекту –  «Без минулого ми не можемо побудувати майбутнього». Народ, який не знає свою історію, не може йти в ногу з часом. Ми намагаємося зберегти історію наших предків, адже з кожним роком свідків трагедії геноциду ромів залишається все менше, – розповідає Артур.

На першому етапі проекту його учасники збирали матеріал, шукали історичні дані в архівах Херсонщини, записували інтерв’ю зі свідками.

-      Перед тим як почати знімати інтерв'ю, ми довго співпрацювали з Обласним державним архівом, у нас вже існував інформаційний банк про жертви голокосту, зокрема  ромів Херсонськох області, деякі історичні довідки були знайдені в інтернеті і при вивченні книг про ромів, – ділиться активіст.

Зокрема, дослідники отримали відповідь з Держархіву Херсонської області, що містить дані про місця та кількість масово розстріляних на Херсонщині ромів: у 1941-42 роках тут було знищено щонайменше 600 людей.

675550

Відповідь Державного архіву Херсонщини. Кадр із фільму "Рома в історичному просторі". 

Дослідники накопичили доволі велику базу: відзняли близько 30-ти відеосвідчень. Саме з них спершу і хотіли змонтувати фільм, який містив би життєві історії ромів та розповіді тих, хто пережив ті часи.

Але концепція фільму змінилася після однієї зустрічі. Знімальна група познайомилася із жінкою, не ромкою, яка розповіла про те, що за часів Другої світової війни недалеко від Херсона, в селі Новознамянка Білозерського району стояв ромський табір. У 1942 році він був повністю знищений.

-      Ще більше нас зацікавив той факт, що цих даних ми не знайшли в жодних архівах, - говорить Артур Іваненко. - Поспілкувавшись із жінкою, ми разом виїхали на місце масового знищення ромів, побачили його на власні очі. Оскільки ця територія належить приватній особі, нам не вдалося потрапити туди, але ми змогли поговорити з власником телефоном. Плануємо в майбутньому зайти туди, відзняти відео і за можливості встановити меморіальний знак – щоб не загубити цю частину історії.

Саме після цього автори змінили концепцію відео: основою нового фільму стала саме розповідь Клавдії Іванівни Каплі. У фокусі – спогади жінки НЕ ромської національності, її живі емоції, переживання, співчуття розстріляним ромам.

Окрім Артура Іваненка, у створенні відеоролика взяли участь ромські активісти і студенти Сюзанна Іваненко, Катерина Татарська, Олексій Грічанов. У масовці знялися представники місцевої ромської громади, члени Херсонського міського товариства ромів: Земфіра Фірар, Володимир Яценко, Олександр Таран і навіть маленькі роми – Христина, Марія та Ізабелла Грічанови.

675559

Кадр із фільму "Рома в історичному просторі". 

Над фільмом працював професійний режисер Віктор Бикодир, а озвучував – Народний артист України,актор Херсонського драматичного театру ім. М. Куліша Анатолій Толок. Текст склав Заслужений діяч мистецтв України, голова Ромської ради України, керівникГО  «Кетане» Юрій Іваненко.

Вперше  «Рома в історичному просторі»презентували в центрі Херсона, у травні 2017 року, під час Дня Європи,  потім – у  двох навчальних закладах міста: Херсонському училищі культури і Херсонському музичному училищі. Під час цих показів молоді ромські активісти спілкувалися зі своїми ровесниками, розповідали про ромів та їх історію.

У планах команди – створити фільм, який міститиме всі інтерв'ю, що були записані на Херсонщині та безпосередньо у Новознамянці. Адже учасники проекту мають на меті відновити історію ромського народу, зібравши її по крупицях зі слів свідків тих страшних подій.

675558

Стела пам’яті загиблих у роки Другої світової війни, розташована біля "Вічного вогню" у Херсоні. Кадр із фільму.

*Нижче ми наводимо повну дослівну розшифровку розповіді Клавдії Іванівни Каплі (на фото), адже такі  спогади унікальні, вони є невідомими складовими історії ромського народу.

675551

«До нас приїжджали цигани: і дві брички, і три, коли й одна. Ми бігали – це нам була радість.

…У 42-му році явилися: бачу – їдуть шатра. «О Боже мій, - кажу. - Де ж це взялися цигани?!»
Їде верховий. Староста послав, щоб позганяв з городів людей. Приїжджає він до мене й каже:
«Клава, тікай з городу, дєтка!»
«Чого?»
«Будуть німці циган розстрілювать».
«Ай, Боже мій!» - кажу.

Ми поприбігали. Але не так, що поставали та й дивимось, а із-за угла. Такі високі чотири німці, на них плащі такі чорненькі, длінні, картузи з кокардами. І автомати. А тих не видно шатрів.

Тут – крик, ґвалт. Вони кричали, а німці ще дужче кричали, тому що люди не хотіли до ями бігти. У нас за городом одна яма і друга були силосні, а третю – трактором викопали. Невеличка була яма, за городами…

Ну тут почалося… Крики… Їх позганяли. Кого розділи (женщин), кого не розділи. Мужики булі вдіті. І їх гнали до ями, не по багато. І строчили по них. Вони розтєряні, біжать, вертаються…

…Біла рубашка на ній, коси розпущені, розпатлана… А дитинча, мабуть, недавно родилося, все тулила до себе і кричала… А що – не чуть було… Ця циганочка, вона довго мені перед очима була…  

Закопали вони, на підводи погрузили те майно, що вони там витрушували. То казали, багатенько було золота. Я його не бачила…

Як закопували, то земля ворушилася. Вони їх добивали вже в ямі.

Я кажу: «Скільки ж їх чоловік було?» Каже: «Хто ж їх рахував?...»

Довідка
Матеріал створено за сприяння Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження».

Медиа

Template Design © Joomla Templates | GavickPro. All rights reserved.