GK News 2 - шаблон joomlaВидео
md
Вход
  • Українська(UA)
  • English (UK)
  • Русский(RU)
Обновлено 6:36 AM, Нояб 17, 2017
Лента:
Геноцид ромів: замовчуваний і малодосліджений (фото, відео)
Роми Бесарабії. Фото: newsmaker.md
Роми Бесарабії.

Як у Бесарабії під час Другої світової війни винищували євреєв та ромів, і чому голокост ромів є явищем, яке більше ігнорують, дослідили автори спецпроекту про Голокост на молдовському порталі NewsMaker. Правовий Простір напередодні Міжнародного дня голокосту ромів знайомить читачів з історичними даними, поданими у матеріалі «Унесені гетто».

Масове винищення євреїв і ромів – одна з найтрагічніших і маловідомих сторінок світової історії. У Молдові цій трагедії передувало створення 25 липня 1941 року в Кишиневі єврейського гетто. Доля єврейського народу тісно пов’язана з долею ромів, які жили того часу поруч, адже їх, як і євреїв, нацисти масово знищували як «нечисту» расу. У своєму спецпроекті дослідники подають свідчення очевидців, які вижили, істориків і навіть співучасників злочинів.

Кишинівське гетто і депортація

Зокрема розповідають, що у Кишинівському гетто, яке розтягнулося на кілька кварталів міста, жили близько 11 тисяч євреїв. Вражають наступні цифри: у 1897 році в Кишиневі проживало 50 237 євреїв – вони становили 46% від загального населення міста. А вже у 1942 році після ліквідації кишинівського гетто в місті налічувалося лише 86 євреїв.

До кінця 1941 року, практично всіх євреїв Бессарабії, які не загинули під час погромів, розстрілів, від голоду, холоду, хвороб і катувань, депортували за Дністер, до Трансністрії – новоствореної провінції під управлінням румунської адміністрації зі столицею в Одесі. Трансністрією називали територію між Дністром і Південним Бугом на південь від Жмеринки. У таборах Трансністрії вижили далеко не всі.

Всього в Трансністрії було знищено більше 200 тисяч євреїв, не рахуючи убитих німцями в 1941 році.
Водночас жертвами Голокосту були не тільки євреї, але і роми. Тисячі ромських сімей в 1942-1943 роках за наказом Антонеску депортували до Трансністрії з усією Румунії.

Page1

Мапа таборів і гетто Бессарабії та Румунії. Фото: newsmaker.md

Ігнорований геноцид

Але якщо геноцид євреїв Трансністрії  – історично визнане явище, то про геноцид ромів історики заговорили зовсім недавно. Першими були румунські вчені, а от в Україні ця тема вивчалася мало. Однією з перших її дослідниць стала Ірина Моторна –історикиня з Одещини, яка у 2010-11 роках віднайшла докази геноциду ромів на території Трансністрії. Про її дослідження Правовий Простір розповідав у матеріалі «Трагедія Трансністрії: українська історикиня дослідила унікальні докази геноциду ромів».

Раніше, у 2003 році, керівництво Румунії створило міжнародну комісію з вивчення Голокосту. Головою комісії був призначений Елі Візель - один з найвідоміших людей, які вижили в Голокост. Через рік комісія представила свій остаточний звіт, який включав дослідження документів і свідчень, що описують Голокост на території, підконтрольній румунської адміністрації.

Згідно з доповіддю, на цій території через етнічну приналежність було вбито близько 250 тис євреїв і близько 12 тис ромів.

Осілих ромів депортували в поїздах, кочових змусили їхати до Трансністрії на своїх возах. У Трансністрії солдати відбирали вози з кіньми на потреби румунської армії.

Із 24 тисяч депортованих ромів вижило лише 14 тисяч. Решта померли від голоду і хвороб. У Трансністрії роми, як і євреї, піддавалися нелюдському поводженню: виснажливій праці, зґвалтуванням.

98541

Діти війни. Фото: newsmaker.md

«Нас було четверо братів, і ми дуже страждали. Мама моя була вагітною одним із братиків, коли нас депортували. Його звали Валеріке, він там народився. Мої батьки почали сваритися через нього, тому що не могли його прогодувати. І послала мене мама з ним до тієї величезній ямі, яку вирили німці. Я стояв там з ним на краю і говорив: «Не бійся, мій братику, я тебе не викину». Він був маленьким, кілька тижнів від народження. Я плакав разом з ним. Прийшла сестра моя Тінка і, побачивши нас, сказала: «Кидай його зараз же. Мама сказала його викинути, чого ти з ним стоїш?» Я відмовився. Прийшла мама і, побачивши, що я його не викинув, теж заплакала і забрала нас усіх додому. (Зі спогадів Міхая Лучії, депортованого в табір Думановка до Трансністрії).

«Нас розмістили в таборі з євреями. Нас, циган, в одну сторону, а євреїв в іншу. Їх було багато, багато єврейських дівчат і жінок. Красиві були. Ми ходили з ними на роботу, на прополку, на поле. Наші руки були в ранах і шипах. Євреї всюди лежали мертвими. Німці зробили велику яму, вишикували євреїв і розстріляли. Ми, коли це бачили, плакали. Думали, нас теж розстріляють.
[...] По дорозі до Трансністрії я народила двійню. Мені соромно, але одну дитину я викинула. Були хлопчик і дівчинка. Дівчинку викинула. Я не могла прогодувати обох, люди вмирали.
[...] Мою сестру Гуріцу застрелив німець. Їй було 14 років. Він хотів взяти її, а вона не пішла з ним. Хотів знущатися над нею. Мені соромно про це [про зґвалтування] говорити. Іншу мою сестру німець теж убив. Їй було 20 років, і вона теж не хотіла з ним йти, але він познущався над нею, а потім побив, і вона померла. Над нареченої мого брата Іоргу теж знущалися. І не один німець, а кілька. Німці ходили вночі між нами і хапали за груди. Шукали жінок». (Зі спогадів Єнуци Спиридон, депортованих в табір Варварівка, Трансністрія).

Чому голокост ромів – більш «закрита» тема

Голокост ромів – одна з найменш досліджених сторінок в історії Другої світової війни, зазначають автори спецпроекту. Цьому вони називають кілька причин. По-перше, роми, які вижили в Голокост, на відміну від євреїв, не розповідали про пережите, оскільки, згідно з традиціями цього народу, не прийнято говорити про пережиті приниження і трагедії.

По-друге, існує дуже мало фото- і відеоматеріалів, які закарбували депортацію ромів до Трансністрії, на відміну від трагедії євреїв: кінематограф став одним з найсильніших інструментів в просуванні пам'яті єврейського Голокосту. До того ж ромська громада – не така згуртована і впливова, як єврейська, тому про голокост ромів стали говорити набагато пізніше, вважають автори статті.

І, нарешті, голокост ромів складно досліджувати. Для проведення якісних досліджень, вивчення архівів та інтерв'ювання тих, хто вижив, необхідно володіти ромською, румунським, російською, німецькою та англійською мовами. А таких вчених небагато.

Автори дослідження наводять аудіо інтерв’ю з доктором політичних наук Іоном Думінікой - автором декількох праць про історію ромського голокосту Бессарабії.

 

Дослідження Іона Думініки про депортацію ромів у Трансністрію у 1942-44 роках можна переглянути і завантажити тут аб у додатку до цієї статті.

53127

Напівкочові роми Румунії до депортації. Фото з дослідження Іона Думініки.

Збереження пам’яті про голокост ромів

У Кишиневі, в районі Стара Пошта,  2003 року ромське співтовариство за фінансової підтримки французького Альянсу встановило пам'ятник жертвам голокосту ромів. Місце вибрали тому, що саме тут компактно мешкають місцеві роми. Пам'ятник простояв не більше року: вандали розбили його, а потім розібрали граніт по шматках. Поліція досі не знайшла зловмисників. Іон Думініка показав журналістам це місце і розповів, де і чому було б логічно встановити пам'ятник жертвам голокосту ромів.

Серед інших досліджень про голокост ромів автори вказують роботи молдовських істориків Діани Думітру і Володимира Солонаря. Так, зарубіжне видавництво Cambridge Press видало книгу Думітру «Держава, антисемітизм і колабораціонізм під час Голокосту. Прикордоння Румунії та Радянського Союзу», в якій автор розповідає про співучасть місцевого населення в злочинах. Книга доступна онлайн і тільки англійською.

Дослідження  Володимира Солонаря «Очищаючи націю: обмін населенням і етнічні чистки в Румунії у Другій світовій війні»  теж публіковані англійською видавництвом Woodrow Wilson Center Press і Johns Hopkins University Press і минулоріч перекладені румунською. Солонарь є й авторм численних наукових статей на тему Голокосту, в тому числі голокосту ромів.

Про голокост ромів у Бессарабії можна дізнатися також з документального фільму «Долина плачу». Створений він 2013 року Інститутом з вивчення національних меншин (ISPMN - InstituteforStudyingNationalMinorities) & TRIBAFilm, режисери – Михай Андрій Ліха, Андрей Крішан та Джулія Хоссу. Науковим експертом стрічки став  румунський історик Петре Матей.

76512

Кадр із фільму "Долина плачу".

За історію свого існування фільм узяв призи 3 кінематографічних фестивалів – Astra Film Festival (2013 р.), Etnofilm Rovinj (2014 р.), VerzioBudapest (2014 р.) та численні спецівідзнаки наукових закладів світу.

У супроводі до фільму автори зазначають: «У період з 1943 по 1945 роки 25 ромів були депортовані до Придністров'я режимом Антонеску. Половина з них незабаром померли від голоду, холоду чи з інших причин. Через 70 років кілька людей, що залишилися в живих, і які тоді були дуже молодими, згадують про ті страшні події. Фільм має намір реконструювати подорож місцями трагедії та зібрати сумний досвід минулого. Інтерв'ю з членами української громади з Придністров'я доповнюють розповіді про ромів, які вижили та перетворюють ці території на місця антропологічної цінності, спогадів і сліз».

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

ufpdcclapkhpgugsplDOCUSPACEРесурсний центр ГУРТМережа правового розвитку