Художній короткий метр «Допоки вогонь горить» команда проекту знімає у Києві у партнерстві зі столичним театром «Актор» та театральною школою «Сверхзадача» за підтримки Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження».

Про тонкощі кінопроцесу, а також про те, чому у фільмі про ромів не знімається жоден ромський актор, чому ромським дівчатам забороняють учитися, а зустрічатися ромам і гадже* – і досі неприйнятно у багатьох ромських родинах, в останній знімальний день, 27 грудня, нам розповів керівник проекту, автор ідеї, продюсер, студент Київського національного університету театру, кiно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого, актор театру «Актор» Петро Русаненко.

Петро Русаненко. Фото: Олена Орлова/legalspace.org

Робота над фільмом «Допоки вогонь горить» – не перший досвід Петра у створенні художнього короткого метра. Близько року тому він презентував тизер короткометражки «Пам’ятати» – історію на тему голокосту ромів за часів Другої світової війни. Прем’єра фільму для широкої аудиторії відбулася у червні 2017 року.

-      І ось – твоя друга стрічка на ромську тему. Про що вона?

-      У фільмі ми торкаємося дуже актуальної проблеми освіти ромів. Зокрема, чому ромським дівчатам не дають можливості навчатися…

-      Це дійсно так?

-      Так. До освіти хлопців ще більш-менш лояльне ставлення – їх можуть відпустити кудись навчатися, а дівчину відпустити з дому – це майже нереально.

-      Чому?

-      По-перше, так традиційно склалося, оскільки за ромськими традиціями у дівчини, жінки  – своє коло обов’язків: виховувати дітей, вести господарство…

-      Ми познайомилися з командою фільму – у ній з ромів… тільки ти? Чому так?

-      Тут відповідь проста: акторів, ромів за національністю, просто майже немає… Спершу це була ідея спільної роботи з театром «Романс» (Музично-драматичний ромський театр «Романс» – ред.) Але у нас «не зрослося», зокрема через графіки робіт. Однак, навіть частина трупи театру «Романс» – це непрофесійні актори… Тоді я подумав: чому б не залучити до зйомок моїх колег із театру «Актор»?...

-      А сам не думав зіграти роль у фільмі?

-      Я просто фізично не встигаю. Через роботу в «Акторі». Приміром, я щойно зі спектаклю – сюди (на годиннику – 22.30 – ред.), а цієї доби спав усього 2 години…

-      Скільки акторів знімаються у фільмі, якою є творча група проекту?

-      У фільмі задіяні близько 10 акторів – з головними героями та масовкою... Взагалі ж картина зйомок збиралася по крупицях, проект перетворювався на велику командну роботу поступово. Спершу ми планували, як і в попередньому фільмі «Пам’ятати», мінімальні локації, мінімальні витрати, що відповідають бюджету. Але нам вдалося домовитися про зйомки у «Шоколадному будиночку» (особняк Могилевцева у центрі Києва, пам'ятка історії та архітектури– ред.), і тоді ми зрозуміли, що «понижувати градус» вже не можна… Були й моменти зневіри, але зрештою все склалося якнайкраще: з цим знімальним павільйоном, з реквізитом…

-      Я знаю, що у вас на зйомки було не більше трьох діб?..

-      У нас було 2 повних знімальних дні і 1 ніч – саме стільки дозволяють фінанси. Дві доби – майже без перерви, з невеликою паузою на відпочинок техніків. А акторська група готова працювати і протягом доби, щоб все встигнути (сміється).
Я не вірив у те, що ми все встигнемо, оскільки отримали павільйон за день до зйомок – величезний і пустий. Так, ці декорації «виросли» за одну ніч, цілий «дім» виріс. Хлопці робили це на волонтерських засадах…

-      Із твого дозволу – трохи подробиць сюжету. У ньому, знаю, є романтична лінія…

-      Так.  Глядач побачить історію кохання ромської дівчини Зори та неромського хлопця Олександра. Це, до речі, теж одна із проблем, яку на моє прохання висвітлено у сценарії. Адже я не раз чув серед ромів: «А ти що, зустрічаєшся з гадже?» (ґадже́, ґаджо́,– так роми називають усіх не ромів – ред.). І серед ромів це й досі не скрізь приймається. Ті, хто більш-менш «продвинуті», ще якось сприймають. Але є й інші, які виступають за свою ідентичність і є більш категоричними. 

-      З огляду на підняті у фільмі проблеми, якого резонансу серед ромів ти очікуєш?

-      У мене в кожному фільмі є точні задачі, які перед собою ставлю. У першому, «Пам’ятати», такою було торкнути людей ромською історією. До сліз торкнути, щоб глядач співчував ромській долі… І це, на мою думку, вдалося. Цього ж разу моя задача: змінити бачення ромами свого буття у сучасному суспільстві…

-      Щоб вони подивилися на себе зі сторони?

-      Так. Точніше, навіть так: як бачить проблему режисер, який не є ромом –  і як я, ром, погоджуюся з цим.  Це доволі складно. Тому ми з режисером Варварою Шабатурою дуже багато сперечаємося. Приміром, вона бачить певну проблему і хоче показати більш драматично. У нас багато суперечок із розряду «це може бути, цього не може бути» між ромами і неромами. Більш того: я сам у якийсь момент зрозумів, що це – не лише «ромські» проблеми. В українських родинах теж є подібні. 

Петро Русаненко та редакторка "Посилення ромських громад" Олена Орлова. Фото: Макс Орлов/legalspace.org

«Тиша на майданчику! Камера! Мотор!»

Поспілкувавшись із творчою групою проекту, ми відзначили, що над фільмом на ромську тему працює  багатонаціональна команда. А проблеми, що піднімаються у стрічці, дехто вважає актуальними не лише для ромської громади. 

Зйомки у павільйонах R-Space. Фото: Олена Орлова/legalspace.org

Тетяна Шавкова, студентка Київського національного університету театру, кiно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого, у фільмі – головна героїня, ромка Зора: «Це кіно дуже сучасне. Оскільки ми висвітлюємо проблему, яка є актуальною зараз. І зараз залишаються такі традиції в ромських сім’ях. Петро Русаненко – мій одногрупник, він розповідав про випадки, коли і в наш час ромських дівчат не відпускають вчитися, що дуже дико, натомість примушують займатися господарством і т.п. Я хоча й не ромка, але сама родом із Закарпаття, з Мукачевого, тому знайома з ромськими традиціями. Та я не можу собі уявити, що могла б опинитися на місці моєї героїні. Вона ці традиції теж не сприймає, для неї це дико, неправильно. І оскільки в силу свого виховання Зора до кінця не може словесно донести свою думку до батька, вона слабка проти нього, то протестує проти цього певним вчинком».

Олег Магіровський, у фільмі – коханий Зори: на фото ліворуч - Олег без гриму, праворуч - в образі, під час зйомок.
«Мій герой – студент Саша, він не ром, закохався у головну героїню Зору і намагається вмовити її залишитися з ним. Така лав-сторі. До речі, якщо було би продовження, цікаво було б. Події фільму відбуваються в наші дні: хоча сюжет і «розкиданий» за часом, але це сучасна історія. І проблеми такі, на мій погляд, притаманні, не лише ромським сім’ям. У різних родинах таке трапляється, різних національностей, і в бідних, і в багатих. Тому проблема доволі універсальна», – вважає Олег.

Ірина Балан, виконавиця ролі мами Зори – не ромка за національністю, але, говорить, що, часто роми приймають її за свою, через типаж. Ірині доводилося часто грати ролі ромських жінок: ворожки, знахарки, жінок з непростими долями. Насправді її тато росіянин, а мама українка родом із Житомирщини.
«У фільмі мені дісталася роль мами Зори – дівчини, яка мріє змінити своє життя, реалізуватися, проявити самостійність. Звісно, дитина прагне знайти відгук у душах батьків, підтримку. Я граю ласкаву, розуміючу маму – вважаю, мати і має бути саме такою, має підтримати рішення дитини, яким би воно не було. Тим більше, у Зори – чудова мрія: вона вирішила стати дизайнеркою… Але цій мрії чинить спротив владний батько: він прагне видати доньку заміж за сина ромського баро, породичатися зі знатним родом. Тому у фільми – багато сліз…», – розповідає Ірина.

Батька-тирана у фільмі зіграв м’який по натурі, інтелігентний Ігор Тетруєв (на фото праворуч - зі своєю "кіношною" родиною). Він –  непрофесійний актор, артист Київського національного цирку, займається технічними, організаційними, музичними питаннями, а віднедавна захоплюється акторським ремеслом. Ігор говорить, що не  ром за національністю, хоча має ромські корені по материнській лінії. Про свою роль розповідає так:
«Риси деспота, якого я граю у фільмі, мені непритаманні. Я доволі спокійна людина і більше схильний до мирного, цивілізованого вирішення конфліктів. Однак мій герой суворо стоїть на захисті традицій, вважає, що донька має перш за все вдало вийти заміж. І хоча я дуже шаную добрі традиції, але мій погляд на такі суворі методи виховання – протилежний. Я сам тато маленької доньки, і намагаюся виховувати її не кулаком, а словом, щоб ми розуміли одне одного. У нас на сьогодні все виходить (посміхається)… Втім, я вважаю сам сюжет фільму вельми повчальним, у ньому цікаво переплетені долі персонажів».

Гример, костюмер і просто Янгол-охоронець проекту Наталя Телли – має грецькі корені, звідси таке екзотичне  прізвище. Саме завдяки її золотим рукам та турботі актори й інші учасники проекту – і доглянуті, і вдягнені, і нагодовані. Ця тендітна дівчинка встигає охопити увагою усіх на знімальному майданчику. Наталя – переселенка з Донеччини, кинула свого часу навчатися на бухгалтера і пішла за своєю мрією: тепер опановує акторську майстерність у столичному театрі «Чорний квадрат».
«Мені дуже подобається сам знімальний процес. На подібних зйомках я була разів 5-6, із них двічі – гримером і костюмером, решту – як актриса», розповідає Наталя – і вже біжить на майданчик, де знову потрібна її допомога. 

Саме турботливою рукою Наталки Телли підписана ця прибережена для режисерки Варі пізня вечеря.

Поки техніки зміннюють локацію і виставляють світло, акторів перегримовують і перевдягають.

Попереду у актриси Тетяни Шавкової  - кульмінаційна, найбільш драматична сцена.  

За 24 години команда проекту побудувала у знімальному павільйоні 5 локацій – за словами режисера Варвари Шабатури, це майже нереально.

Багато хто в команді – люди, які працюють «заради ідеї», заради цехової солідарності та допомоги друзям та колегам.

«До і після»: символічна тарілка, розбита за кіношною традицією, на початку зйомок – на удачу.

У знімальному павільйоні – холодно, майже як на вулиці, а там, до речі, кінець грудня. Учасники зйомок гріються чаєм, одягнені в куртки, шуби та уггі. Проте, коли по режисерській рації лунає «Камера! Мотор!», ніколи не скажеш, що акторам некомфортно у легкому домашньому вбранні. А героїня Тані Шавкової за сценарієм – взагалі у тоненькій сорочці.

Варвара Шабатура, режисерка, авторка сценарію зізнається: до того, як Петро Русаненко запропонував їй написати сценарій фільму, не працювала за ромською темою. Проте, коли заглибилася, просто захопилася нею, особливо, коли почула ромську мову. Навіть запропонувала Петру зняти фільм ромською, але, на жаль, не вдалося знайти носіїв чистої ромської, які б могли водночас зіграти всі ролі. Розповідає:

«Коли працювала над сценарієм, багато міркувала над своїм власним розумінням мрії, майбутнього, чого хочу досягти. Згадувала, як перед вступом до університету Карпенка-Карого (я закінчила його минулого року) мені хотілося поїхати навчатися у велике місто, розширити свої можливості. Водночас мені не хотілося переносити у сценарій певні стереотипи про ромів, і Петро як експерт, як ром за національністю, мені у цьому допомагав, вносив свої корективи у сценарій. Нам навіть довелося у процесі роботи змінити 50% від початкового варіанту, переписати кульмінаційну частину».

«А хепі-енд буде?» – запитали ми наостанок режисерку. «Буде! – запевнила нас Варя. – Адже нам зрештою хотілося довести головну ідею: «Друзі, давайте змінюватися, рухатися вперед!». 

Міні-спойлер: у фільмі буде й вогонь – не дарма ж така назва. Проте, що саме горітиме – дізнаємося пізніше. Обіцяємо не пропустити прем’єру. А тизер автори обіцяють вже у лютому 2018-го. 

Команда "Посилення ромських громад" та учасники проекту. Фото: Олена Орлова/legalspace.org

Більше фото - у галереї до статті. Фото: Олена Орлова/legalspace.org

Відео з першого знімального дня. Камера: Петро Русаненко.